Поради батькам

«ДИТЯЧА ІСТЕРИКА, ЧОМУ ВОНА ВИНИКАЄ ТА ЯК ЇЇ ПОДОЛАТИ?»

Найчастіше істерики виникають у дітей надто розпещених, залюблених, оточених любов’ю, задарованих, особливо, якщо вони єдині у сім’ї.
     Усі бажання дитини батьки зазвичай неодмінно виконують. А якщо ні, вона змалку знає, що є такий чудовий спосіб вплинути на дорослих, як капризування. У таких випадках дорослі прагнуть розв’язувати всі проблеми «коханої» дитини – і не лише в дошкільному дитинстві, а й до самого вступу до вишу, а то й довше. У результаті дитина зростає інфантильною, перед конфліктними і стресовими ситуаціями відчуває повну розгубленість, тому й обирає перевірений нею спосіб захисту від неприємного - істерику.
   Полярними до попереднього чинником, що провокує істерику, є жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зловживають батьки. 
Вони обирають такий стиль виховання, по суті, з добрими намірами. Адже життя непросте, і що раніше дитина звикне до організованості, навчиться досягати мети, що більше знань отримає, то успішною буде в житті, буде  завжди прагнути до більшого, і  як  результат - почуватиметься реалізованою і щасливою особистістю. Звісно, схильність дітей до істерик залежить не лише від стилю виховання та сімейного клімату. Багато чого визначено заздалегідь. Зокрема, схильність дитини до істерик може бути пов'язана з типом нервової системи. Слабка і неврівноважена нервова система - додатковий чинник ризику. Значення має і темперамент. Так, холерики і меланхоліки більш схильні до істеричної поведінки, ніж флегматики і сангвініки.
    Вікові періоди, що є "небезпечними" для появи істерик: чи не найбільша небезпека виникнення дитячих істерик загострюється з настанням так званих "криз вікового розвитку", зокрема у віці:

- 3років - перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;
- 6-7років - перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;
- 11-15років - перехід від молодшого шкільного віку до підліткового.
У ці вікові періоди відбуваються кардинальні зміни психіки й функціонування організму, що теж може стимулювати появу істерик.
Однак батькам варто пам'ятати, що криза вікового періоду є нормативним явищем психічного розвитку дитини та її особистісного становлення.
А от загострення негативних поведінкових проявів у дітей в цей період є свідченням незадоволеності дитини її місцем в сім'ї, обмеженістю її ролі в ній тощо. Тож здебільшого перетворення кризи вікового розвитку на критичний період пов’язано з небажанням чи невмінням батьків побачити зрослі можливості дитини і її потреби у змінах.

    Стадії протікання істерики дитини. Найліпший спосіб "швидкої допомоги" в боротьбі з дитячою агресією, незалежно від того, чим вона викликана, - це вміння дорослих керувати процесом. Для цього батьки мають знати стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної із них.

    ПРОВОКАЦІЯ СВАРКИ. Будь-яка істерика починається з провокації дитиною сварки, коли їй щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти. Для цього батьки мають знати всі стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної з них.

    Якщо у дитини от-от почнеться напад істерики, можна запропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад до магазину за морозивом.

    Якщо це дитина старшого дошкільного віку, можна сказати щось на кшталт "Вибач, поговоримо про це пізніше, мені потрібно в аптеку". Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики - потримати її руки 2-3 хвилини під проточною холодною водою.

    КРИКИ ТА ЗВИНУВАЧЕННЯ. Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується криками та звинуваченнями. Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголосно сказати дитині "Заспокойся, тоді поговоримо", і якомога швидше віддалитися від неї. Як варіант, дорослий може зачинитися в іншій кімнаті, піти до сусідів, головне - не входити в конфлікт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому дорослому.

    БУЙСТВО. На завершальному етапі істерики дитина починає кидати все, що потрапляє їй під руку. Дорослому не слід хвилюватися, нехай дитина "випустить пар". А от після того, як вона відносно затихне, можна починати її заспокоювати.

     Якщо дитині молодшого дошкільного допомагають заспокоїтись ласкаві слова, то дитині старшого дошкільного віку після істерики потрібен "тайм-аут". Ліпше за все робити вигляд, що нічого не відбулось. Не потрібно її сварити, обговорювати те, що сталося і вимагати, щоб вона негайно прибрала розкидані речі. Але це зовсім не означає, що про подію потрібно забути. Навпаки!

    ОБГОВОРЕННЯ НЕПРИЄМНОЇ СИТУАЦІЇ. Після того, як напад істерики завершився, із дитиною обов`язково слід обговорити цей неприємний інцидент. Дитина старшого дошкільного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й небажання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого. Із дитиною молодшого дошкільного віку доречно проаналізувати ситуацію в процесі гри, водночас обговорюючи дії персонажів і те, як слід і не слід поводитися.

     Ну, і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от "вийде із себе". Хороший спосіб уникнути істерики - запропонувати дитині порвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.

СТРАХИ

     Страх - це корисна емоція. Дитина, що нормально розвивається, повинна обов'язково "уміти боятися". Але існує тонка межа, за якою звичайний "нормальний" страх стає нав'язливим, перетворюється на фобію і робить із нормальної дитини невротика. Часто це відбувається тому, що ми, дорослі, помилково думаємо: якщо не звертати на страхи увагу наших дітей або дорікати їх за те, що вони чогось бояться, то все минеться.

     Від чого виникають дитячі страхи? Від надмірної батьківської опіки ("Туди не ходи, там небезпечно", "Цього не займай! Поріжешся!"), від високої вимогливості або холодності батьків, від жорстоких покарань, від частих батьківських сварок, від тривалого перегляду мультфільмів або слухання книг зі страшними, жорстокими сюжетами, від багатогодинних комп'ютерних ігор.

      Страхи відрізняються в дівчаток та хлопчиків, у дітей із повними та неповними родинами, у дітей, що часто хворіють, у тих, чиї родини перебувають у стані конфлікту.

      Серед дитячих страхів виділяють такі: страх самотності, захворювання,  страх перед покаранням зі сторони батьків, острах казкових персонажів та незнайомих людей.  Діти бояться  нічних кошмарів, темряви, тварин і комах. У дітей спостерігається страх висоти, замкнутого простору, лікарів, крові, війни, болю, уколів, раптових звуків.

     Часто діти бояться засинати в темній кімнаті. А батьки дивуються і наполегливо вкладають дитину спати, та й ще соромлять: "Ти ж уже великий, нікого тут немає Спи!" Вимикають світло, ідуть і зачиняють двері.  А дитина - зовсім не боязка. Справа - в багатстві дитячої уяви.  Їй вчуваються звуки, тіні на стіні перетворюються на різноманітних казкових героїв та інше.

     Для того, щоб діти не боялися засинати в темній кімнаті  залиште  невеличкий нічник, відкриті двері, посидьте поруч, розкажіть добру казку. Це заспокоїть вашого малюка і в нього буде здоровий та спокійний сон.

      Маленькі діти, як і дорослі, бачать сновидіння. І ці сновидіння можуть бути як яскравими і веселими, так і страшними. Діти вважають свої сновидіння за реальність. І довго бояться того, що їм наснилося.

      Як ще допомогти дитині впоратися зі своїм страхом? Можна запропонувати   дитині обрати собі захисника. Це може бути тато або брат, може бути улюблена м'яка іграшка.

      Ніколи не смійтеся над розповідями дитини про те, що їй сниться або чого вона боїться. Нехай намалює свій страх. Розповість, що саме її лякає.  А потім Ви домалюєте цій страшилці смішну мордочку, посадите її в клітку, придумаєте смішне ім'я. Якщо малюк боїться чогось реального, наприклад, грози, можете розповісти йому, що таке гроза насправді. Якщо дитина інформована, то вона озброєна. Бережіть та любіть своїх дітей!

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ СПІЛКУВАТИСЯ З ОДНОЛІТКАМИ?

    Приблизно до дев'яти років у вашої дитини, швидше за все, вже з'явиться «кращий друг» і, можливо, ця дружба може зберегти­ся надовго, ґрунтуючись на загальних інтересах, однакових поглядах на життя.
    Дружба є чудовим джерелом емоційної сили для дітей, вона допомагає виробити впевненість у собі і, безсумнівно, впливає на розвиток.
    Ваша дитина може бути щасливою, маючи тільки одного друга, або, навпаки, насолоджуючись ве­ликим колом друзів. З іншого боку, вона може здава­тися абсолютно задоволеною, перебуваючи на самоті. У той час як більшість дітей, справді, важ­ко переживають відсутність друзів, декого це аб­солютно не бентежить, і вони чудово себе почува­ють і без компанії однолітків.
    Іноді, це відбувається тому, що у них є інтереси, які відрізняються від інтересів більшості дітей їхнього віку. Тут дуже важливо не реагувати над­то гостро. Якщо дитина задоволена, це чудово. Ба­гато хто з таких «одинаків» у майбутньому стають цілком успішними і творчо обдарованими доросли­ми.
    Ви повинні хвилюватись лише тоді, коли існування поза колом однолітків засмучує дитину. У цьому випадку ваше занепокоєння цілком обґрунтоване.
    Відсутність друзів, переживання з цього приводу ведуть не тільки до самотності і заниження самооцінки, але в подальшому до таких проблем, як погіршення успішності, розладу здоров'я і депресій. Можливо, у вашої дитини є проблеми, че­рез які вона не може завести друзів.
    Наприклад, у сором’язливих дітей контакт з однолітками викликає певні труднощі, а з іншого - надмірно активних і агресивних діти, як правило, уникають.

Організація спілкування в сім’ї

Пам’ятка для батьків

• Приділяйте велику увагу повсякденному спілкуванню з дитиною.
• Стежте за власним мовленням.
• Намагайтесь говорити спокійно, доброзичливо.
• Не зловживайте словами «повинен», «треба».
• Говоріть дітям «дякую», «вибач».
• Давайте можливість дитині не тільки слухати, а й думати, висловлювати власні     судження, брати активну участь у спілкуванні.
• Ненав’язливо поправляйте дитину, яка неправильно промовила слово чи побудувала фразу, причому краще зробити це під час розмови, щоб не переривати спілкування.
• Формуйте в дітей навички ввічливого спілкування: вміти вислуховувати співрозмовника, з повагою ставитися до його думки.

Виховання в дітей чуйності, ввічливості й поваги до людей

Пам’ятка для батьків

• Будьте взаємно уважними, чуйними, уникайте сварок і образ.
• Подавайте дітям приклад такого ставлення до сусідів, колег по роботі, а також до людей незнайомих, що потребують допомоги.

• Успіх виховання дітей залежить від поєднання поваги до дітей з вимогливістю до них. Дорослі часто забувають про те, як вони поводилися в дитинстві, які інтереси й сумніви сповнювали їхні серця. Вмійте поставити себе на місце дитини. Поважайте в ній людину, цікавтеся її успіхами й невдачами. Поважаючи дитину, не забувайте про вимогливість. Поважати – не означає потурати!                                                                                                                           

• Організуйте своє життя та життя своїх дітей так, аби вони у справах могли виявляти турботу про менших і допомагати старшим (правильний розподіл домашніх обов’язків), щоб вони були готові допомогти своєму товаришеві, бути ввічливими з сусідами і знайомими.

«Функціональна готовність дитини до шкільного навчання: чому це важливо?»

     Серед батьків панує думка, що можна віддавати дитину до школи, якщо вона вміє читати й рахувати та невимушено спілкується з однолітками. Утім, мами й тати бачать лише верхівку айсберга. Насправді готовність до шкільного навчання — глибоке та комплексне поняття, яке охоплює різні види показників

      Коли спитати батьків шестирічок про готовність їхньої дитини до школи, нерідко можна почути, що діти ще в п’ять років навчилися читати, лічити до ста, розв’язувати задачі. Утім, чомусь батьки рідко переймаються тим, чи готова дитина до навантаження, з яким вона зіткнеться, чи витримає це її організм, чи залишиться вона здоровою.

    Аби ствердно відповісти на ці запитання, слід насамперед упевнитись у функціональній готовності дитини до школи, яку забезпечує морфологічна зрілість її організму.

Морфологічна зрілість — рівень розвитку основних функціональних систем

    Деякі батьки скаржаться на млявість і стомлюваність дітей уже в листопаді, а до березня — на значне зниження працездатності та появу неврозів. Зазвичай причина цих проявів у недостатній функціональній готовності дитини до складного процесу навчання.

Функціональна готовність —ступінь зрілості провідних систем організму дитини й організму загалом, що  запобігає перенапруженню, розвитку втоми та погіршенню стану здоров’я.

    Коли йдеться про готовність дитини до школи, про функціональну складову говорять здебільшого формально й поверхово. Утім, функціональна готовність і морфологічна зрілість дитини мають значно більше значення у структурі її готовності до систематичного шкільного навчання.

    Функціональна готовність — один із визначальних чинників не лише успішного навчання, а й збереження здоров’я дитини. У разі функціональної неготовності дитини до навантажень виникають певні ризики, а саме:

• морфолого-функціональне дозрівання мозкових структур на тлі різкої зміни соціальних ролей та умов розвитку;
• інтелектуальне й емоційне навантаження на тлі статичної діяльності.

Ці ризики приховані, тому їхній вплив і негативні наслідки помітні не одразу, проте згодом вони можуть негативно позначитися на розвитку та здоров’ї дитини.

Які методики використовувати?

    Функціональну готовність дитини до шкільного навантаження визначають за показниками дозрівання організму. Зокрема, за ростовими стрибками, окостеніннями  кистей, зміною зубного ряду тощо. Для цього використовують спеціальні методики.

   У період від п’яти до семи років у дитини значно прискорюється ріст тіла в довжину — відбувається так званий напівростовий стрибок. До того ж кінцівки значно випереджають ріст тулуба. Ця особливість фізіологічного зростання старшого дошкільника покладена в основу діагностичного завдання — філіппінського тесту. Запропонуйте дитині підняти руку над головою і торкнутися протилежного вуха. Якщо напівростовий стрибок іще не відбувся, дитина не зможе дотягнутися до вуха через голову. А якщо він завершений, то дитина легко доторкнеться до верхнього краю вуха або навіть його середини.

   Якщо дошкільник успішно виконує філіппінський тест, це вказує не лише на його рівень фізіологічного розвитку, а й на перебудову всіх процесів функціонування організму та його здатності адаптуватися. Зокрема, відображає ступінь розвитку скелета дитини, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати й обробляти інформацію.

     На момент завершення напівростового стрибка дозрівають механізми м’язової координації. Наприклад, дитина вправніше ловить м’яч середнього розміру або кидає у ціль маленький м’ячик. Це стає можливим завдяки тому, що вдосконалюється дрібна моторика рук, розвиваються скелетні м’язи та дозрівають мозкові центри. Особливості розвитку скелетних м’язів і рівень скоординованості рухів здебільшого визначають зовнішній вигляд дитини у старшому дошкільному віці.

    Дитячі фізіологи й гігієністи переконані: якщо дитина починає ходити у школу до того, як відбувся напівростовий стрибок, то в неї можуть виникати проблеми зі здоров’ям, зокрема психічним. У такому випадку навчання дитини рідко стає успішним.

    Окостеніння скелета має кілька стадій, які науковці ґрунтовно дослідили. Тому з’ясувати кістковий вік — доволі точний спосіб визначити ступінь фізіологічного дозрівання організму. Зазвичай перевіряють ступінь окостеніння кістяка лівої руки дитини. Запропонуйте їй покласти руку на стіл долонею вниз і по черзі підняти пальці, не відриваючи кисть від поверхні.

   Відтак запропонуйте дитині розв’язати наступне завдання: повторити обома руками вправи «Перемога» і «Ріжки».

Під час вправи «Перемога» слід стиснути в кулак усі пальці, крім вказівного і середнього, а під час вправи «Ріжки» — усі пальці, крім вказівного і мізинця. Запропонуйте дитині виконати кожну вправу по п’ять разів. Якщо окостеніння триває нормально, дитина справляється з цим завданням. Розвиток дрібної моторики визначає рівень психомоторного розвитку дитини. Якщо виникають труднощі з визначенням кісткового віку, необхідно проконсультуватися з лікарями. Здебільшого в таких випадках призначають рентгенографію кисті та зап’ястя руки.

   Ще одне завдання, яке дає змогу визначити рівень розвитку кисті дитини, — вітання по-дорослому, точніше по-чоловічому. Простягніть дитині руку для привітання і відзначте положення її великого пальця. Дошкільники зазвичай подають руку для привітання човником, тобто не відставляють великий палець. Це свідчить про те, що ще не відбувся напівростовий стрибок, окостеніння кисті також триває. Тож дитина функціонально не готова до шкільного навантаження. Утім, слід врахувати, що точні дані цей простий тест дасть лише під час взаємодії з дівчатками, адже татусі часто вчать синів вітатися «як чоловіки!».

    Молочні, а відтак і постійні зуби прорізуються у людини в певному порядку. До того ж зміна молочних зубів на постійні починається у певний період. У більшості дітей початок зміни зубів припадає на кінець шостого — початок сьомого року життя. Якщо підрахувати кількість зубів, які прорізалися або замінилися, і зіставити її з нормами, то можна оцінити так званий зубний вік.  Зубний вік визначають у два роки — чи з’явилися всі молочні зуби, та в шість років — як триває заміна молочних зубів на постійні. Достатньою для початку систематичного навчання в школі вважають заміну чотирьох молочних зубів.

   За допомогою тесту руки визначають, як функціонують тім’яно-потиличні відділи кори головного мозку. Його автор — дитячий фізіолог і психолог Мар’яна Безруких. Сядьте за столик навпроти дитини. Запропонуйте їй протягнути одну руку та в будь-який спосіб закрийте від дитини її кисть. Відтак почергово торкайтеся пальців її руки. Вона має або назвати, за який палець її тримає дорослий, або порухати відповідним пальцем на іншій руці.

Вікові нормативи:

• трирічна дитина правильно визначає великий палець;
• п’ятирічна — розрізняє великий палець і мізинець;
• шестирічна — вільно розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

Які показники визначають рівень функціональної готовності

Низький рівень. Напівростовий стрибок іще не відбувся, тобто дитина не виконала філіппінський тест; вона не може виконати завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання подає човником; молочні зуби не хитаються; дитина розрізняє лише великий палець і мізинець.

Середній рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; завдання «Ріжки» і «Перемога» дитина розв’язує після повторної інструкції, так само з другої спроби правильно подає руку для привітання; заміна молочних зубів лише розпочалася; дитина розрізняє великий палець і мізинець.

Достатній рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; дитина правильно розв’язує завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання також подає правильно; триває заміна чотирьох молочних зубів; дитина розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

Високий рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; дитина без проблем розв’язує завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання подає правильно; уже замінилися чотири молочні зуби; дитина розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

     Шестирічні дошкільники, які мають достатній рівень функціональної готовності організму до систематичного шкільного навчання, здебільшого мають високий рівень працездатності, гармонійно розвиваються й успішно навчаються, навіть якщо вони до школи не вміли читати, рахувати й писати. Морфологічна зрілість дитини забезпечує умови, сприятливі для успішного оволодіння знаннями в нових умовах навчання.