|
|
Консультації для педагогів
Консультації для вихователів на 2023-2024 н. р.
04.09 «Які особливості організації освітньої діяльності у новому навчальному році та першочергові завдання ЗДО в умовах воєнного стану?» (Т. Дейнеко, вихователь-методист) 07.09 «Як підійти до розмови з дитиною про війну?» (Н. Козорєз, практичний психолог) 28.09 «Які трудові функції та професійні компетентності вихователя відповідно до профстандарту?» (Т. Дейнеко, вихователь-методист) 12.10 «Збереження життя та здоров’я в умовах війни та надзвичайних ситуацій: як правильно надати першу домедичну допомогу» (Консультація-тренінг) (Т. Гак,сестра м/с, Т. Дейнеко вихователь-методист) 26.10 «Які шляхи впровадження у ЗДО ідей освіти для сталого розвитку?» (К. Новицька, вихователь) 09.11 «Що нам допоможе зберегти психіку під час війни?» (Н. Козорєз, практичний психолог) 21.12 «Правове виховання дошкільників: основні завдання та шляхи їх реалізації» (Л. Кісільова, вихователь) 11.01 «Формування соціально-громадянської компетентності дітей дошкільного віку: основні завдання та шляхи їх реалізації» (Н. Білінок, вихователь) 25.01 «Створення у ЗДО безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування)» (Н. Козорєз, практичний психолог) 15.02 «Як навчати дошкільників правил безпечної поведінки у побуті?» ( Т. Дейнеко, вихователь-методист) 21.03 «Як навчати дошкільників мінної безпеки?» (Н. Козорєз, практичний психолог) 5.04 «Як берегти емоційне здоров’я дошкільників в умовах війни?» (Т. Дейнеко, вихователь-методист, Н. Козорєз, вихователь) 23.05 «Особливості планування фізкультур-но-оздоровчої та освітньої роботи з вихованцями у літній період» (Т. Дейнеко, вихователь-методист)
Вплив художнього слова на розвиток мовлення дітей дошкільного віку
Розвиток мовлення дошкільників та їх мовленнєва активізація на різних етапах навчання – одна з найсуттєвіших проблем дошкільної педагогіки. Ранній дитячий вік є сприятливим періодом для розвитку мовлення, оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим, але рівень розвитку навичок мовлення не відповідає існуючим вимогам. У зв’язку з цим зростає роль сучасних методів та підходів, спрямованих на пошук шляхів оптимізації процесу розвитку мовлення дітей, особливо в перші роки життя. Особливістю розвитку мовлення дітей раннього віку є спільна діяльність дорослого та дитини, яка впливає на його мовленнєву активність. Одним із напрямів роботи є залучення дітей до художньо-мовленнєвої діяльності через збагачення предметної та ігрової діяльності, наповнення їх художнім змістом. Така художньо-предметна діяльність, збагачена художнім словом, є значущим чинником розвитку активного мовлення дітей раннього віку. Працюючи з дітьми раннього віку та розмірковуючи над питанням покращення їх мовленнєвої активності, я дійшла висновку, що художнє слово, драматизації, сюжетом яких служать добре відомі казки, оповідання та театралізовані вистави є могутнім засобом активізації мовлення дітей. Саме тому темою мого педагогічного досвіду було обрано «Вплив художнього слова на розвиток мовлення дітей раннього дошкільного віку».
Використання художнього слова та його роль в розвитку мовлення дітей раннього віку. Найважливішими джерелами розвитку та активізації дитячого мовлення є художня література, усна народна творчість та драматизація художних творів. Робота з різними жанрами художньої літератури, різними видами театрів, як частини художньо-мовленнєвої діяльності дітей раннього віку, – це специфічний вид діяльності, пов'язаний зі сприйманням, розумінням і відтворенням дітьми змісту художніх творів у різних видах ігор і театралізованих дійств, що супроводжується образним мовленням. Для маленької людини художня література, книга, театр є потужним засобом емоційного та мовленнєвого розвитку. Розглядаючи вираз мого обличчя, коли я читаю книгу та ілюстрації, дитина намагається наслідувати вираз мого обличчя, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів. Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже, вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття в драматизаціях та ігровій діяльності. Тому твори, які я обираю для слухання в своїй групі, підбираю з яскравою та виразною мовою, пропоную дітям слухати такі твори, за змістом яких будую гру, опираючись на потреби та інтерес дітей (наприклад, гра за твором Д.Чередниченко «Хитрий Няв»), розігрую знайомі та авторські казки («Ріпка», «Рукавичка», «Теремок», «Курочка Ряба на новий лад», «Пиріг для матусі» та ін). Саме з цього починається сприймання будь-якого художнього твору дітьми раннього віку. Сприймати та розуміти зміст твору дитині допомагають ілюстрації. Тому під час роботи з твором я добираю насичені, яскраві ілюстрації, які повинні супроводжувати в цьому віці кожне речення. Важливим для сприймання художніх творів дітьми раннього віку є створення відповідних умов, правильна організація та наповнення розвивального середовища. В групі оформлено «Куточок книги». У відповідності з віковими особливості він наповнений сюжетними та предметними малюнками, книжками-саморобками. Сам куточок розташований у світлому місці подалі від дверей. Також я організувала куточок театралізованої діяльності, в якому зібрано різні види театрів, костюми для інсценувань, різноманітні наголовники, декорації та реквізит.
«Національно-патріотичне виховання дошкільнят»
Національно-патріотичне виховання дітей – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації. Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави. Складовою частиною патріотичного виховання, а в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання, зорієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно, в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур. Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань: - утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України; - виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки; - підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя; - усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю; - сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів; - формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій; - утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства; - культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи; - формування мовленнєвої культури; - спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.
«Правове виховання в сім'ї та в ЗДО» Права дітей дошкільного віку у сім'ї часто порушуються. Зменшується кількість закладів системи соціальної сфери, внаслідок чого діти все частіше залишаються без нагляду. Як результат – у більшості батьків різні прояви поведінки дітей викликають безпорадність, а подекуди і відчай. Не знаючи, як поводитися в скрутних випадках, батьки часто вдаються до тілесних покарань, погрожують дітям, залякують їх і виявляють надмірну суворість. Подібна ситуація є дуже небезпечною як для здоров'я дитини, так і для розвитку її особистості. Права і гідність дитини захищає міжнародне та українське законодавство. Дитячим фондом ООН-ЮНІСЕФ, що здійснює міжнародній захист прав дитини, розроблені такі основні документи: · Декларація про вправа дитини (1959 р.) · Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) · Всесвітня декларація про забезпечення вживання, захисту і розвитку дітей (1990р.) Крім того, Україна прийняла законодавчі акти: · Закон про освіту; · Закон «Про попередження насильства в сім'ї»; · Закон «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»; · Закон про охорону дитинства. Крім того, в державі прийнята національна програма «Діти України» (1996 р.). Охороняє інтереси дитинства Сімейний кодекс України, який обумовлює, що «...здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків повинні ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не право згідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом» (стаття 155). Щоб вихователі могли впливати на ситуацію щодо прав дитини, вони, перш за все, повинні бути підготовленими до цієї діяльності. Розпочинати її потрібно з виявлення неблагополучних дітей. Прикладом ефективного спостереження у цьому напрямку може стати сюжетно-рольова гра «Сім'я», тому що саме в ігровій взаємодії дошкільники відтворюють типові для їх сімей стосунки і взаємини. Змістовну інформацію про психологічний клімат сім'ї можна також отримати з малюнків дітей на теми: «Моя сім'я», «Моя найдорожча людина». Аналізуючи дитячи роботи, важливо звернути увагу на гаму кольорів цих малюнків, склад сім'ї, розміщення її членів, час виконання малюнка і спонтанні реакції (коментарі). Поширеними засобами вивчення сімейного мікросередовища є тестування батьків та відвідування неблагополучних сімей. Остання з названих форм роботи викликає певні труднощі, її використання в роботі ДНЗ зазвичай уникають. Однак саме вона є найбільш ефективною в роботі з батьками. Педагогові необхідно звернути увагу на форму звертання до дитини, вживання зменшувальна-пестливих або грубих слів, реакцію батьків на різноманітні, прохання, розповіді дітей, їхні витівки, капризи, а також на емоційне забарвлення (тон, гучність, міміку), тілесні контакти (ласкаві дотики, прогладжування або грубі жести). Ефективним засобом педагогічного і правового спілкування є наочна агітація; семінари, які проводять завідувачі або старші вихователі. На семінарах розбирають проблемні ситуації з використанням анонімних анкет, відтворюють ситуації за допомогою інсценування, обговорюють літературні знахідки, запрошують психолога т інших спеціалістів. Як наочну агітацію можна використати пересувну теку «Мистецтво бути батьками», що містить такі положення: 1. Ваша дитина ні в чому не завинила перед вами – ані в тому, що створила вам додаткові труднощі, ані в тому ,що не надала вам бажаного щастя, ані в тому, що не виправдала ваших сподівань. І ви не маєте жодного права вимагати того, щоб вона розв'язала ці проблеми. 2. Ваша дитина – не ваша власність, а самостійна людина. Вирішувати до кінця її долю, а тим більше ламати її на свій розсуд ви не маєте жодного права. Ви можете лише допомогти дитині обрати життєвий шлях, вивчивши її здібності та інтереси і створивши умови для їх реалізації. 3. Ваша дитина не завжди буде милою і слухняною. Її упертість і капризи так само неминучі, як сам факт її присутності. 4. У багатьох капризах і витівках малечі винні ви самі, тому що вчасно не розуміли її, не бажаючи сприймати дитину такою, як вона є. 5. Ви повинні завжди вірити в краще і бачити все найкраще, що є у вашому малюкові. Будьте певні в тому, що рано чи пізно це найкраще обов'язково виявиться. Настанови батькам щодо використання покарань доцільно розмістити у пересувній теці «Караючи, подумай: задля чого?» 1. Покарання не повинно зашкодити здоров'ю – ні фізичному, ні психічному. 2. Якщо є сумніви щодо того, карати чи не карати, - не карайте. Жодних покарань із метою «профілактики»! 3. За один раз – одне покарання. Не позбавляйте дитину заслуженої похвали або нагороди. 4. Не використовуйте покарань за провини, термін давності яких вже минув. Краще не карати, ніж карати пізніше. 5. Покарали – пробачте. 6. Дитина не повинна боятися покарань.
Методи та прийоми ознайомлення дітей раннього віку з художніми творами Методи та прийоми ознайомлення дітей раннього віку з творами літератури різноманітні, кожен з них виконує свою функцію. Їх раціональне та логічне використання забезпечує повноцінний мовленнєвий, емоційний, інтелектуальний, пізнавальний, літературний розвиток дитини та впливає на ефективне сприймання художніх творів. Сприймання змісту складається з таких процесів: слухання, уявлення, усвідомлення та розуміння, які вже починають формуватися в ранньому віці. Дитина раннього віку тільки починає опановувати мовлення, тому їй до вподоби твори, в яких іноді називаються або перераховуються предмети, називається дія («Білченя» Д.Чередниченко). Але сприймання художніх творів в ранньому віці має певні труднощі, які пов’язані з обмеженим життєвим досвідом і перевагою наочно-образного мислення, пам’яті, а також з тим, що зв’язне мовлення тільки починає розвиватися в цьому віці. Подоланню труднощів сприйняття та ефективності розуміння тексту сприяє цілеспрямована, систематична робота, а також вибір методів та прийомів ознайомлення дошкільників із творами художньої літератури. Наскільки дитина повно засвоїть зміст літературного твору залежить від застосованої педагогом системи методів та прийомів мовленнєвого розвитку засобами художнього слова. Читання і розповідання вихователем – основний шлях ознайомлення дітей з художньою літературою. Варто зауважити, що читання по книзі і розповідання напам’ять практикується у всіх вікових групах. Проте, дітям раннього віку потрібно частіше розповідати їх близько до тексту і читати напам’ять. Протягом року я знайомлю малюків з народними та авторськими казками вітчизняних та зарубіжних авторів. Короткі казки розповідаю два рази підряд, забезпечуючи активність дітей під час слухання шляхом виконання імітаційних рухів, використання наочних посібників, поєднання розповіді з показом фігурок настільного театру, інсценування при допомозі фланелеграфа. Під час другого розповідання згадую зміст казки, плануючи паралельно завдання, які дозволяють змінити положення, виконати рухові вправи (пострибати як жабка, показати як витягували ріпку і т.д.). Саме в цій частині заняття згадуються (відтворюються) уривки, найцінніші в плані збагачення мовлення («Жабка в рукавичку..» /стрибнула/, «А ведмідь в рукавичку… /вліз/). Такі заняття вважаю доцільним закінчувати самостійною грою дітей з фігурками настільного театру, розглядом ілюстрацій. Показ ілюстрацій під час роботи з художнім словом є дієвим методом у роботі з дітьми раннього віку. Книжки для малят завжди ілюстровані. Чим менші діти, тим більше місця відводиться ілюстраціям. Прийоми показу ілюстрацій залежать від характеру твору, його змісту і форми. Книжки-картинки, які не мають цілісного сюжетного змісту (А.Барто «Іграшки»), або ілюстрації з пояснюючим текстом розглядаються в процесі читання, бо цього вимагає текст («Було собі курчатко. Воно було маленьке. Ось таке» /показ картинки/). При читанні або розповіданні казок, у яких ілюстровано тільки окремі епізоди, ілюстрації показують після читання або розповідання, щоб не порушувати цілісного сприймання літературного тексту. При повторному читанні або розповіданні ілюстрації показують у ході читання з метою активізації дітей. Повторне читання програмових творів є обов’язковим в групах раннього віку. Неодноразово протягом року я повертаюсь до вже пройденого матеріалу: на заняттях, під час режимних моментів, самостійної діяльності на прогулянці і т.д. Повторюючи казку, не завжди розповідаю її повністю. Частіше згадую окремі уривки, які забуваються, або найбільш цікаві в плані збагачення мовлення. Я починаю розповідати сама, а продовжую разом з дітьми. Тут обов’язкові завдання спрямовані на виховання інтонаційної виразності мови («Давайте допоможемо діду та бабі внучку покликати», - говорить вихователь. «Внучко йди ріпку тягнути!» - звуть діти /хорове, індивідуальне висловлювання/). При повторенні казок я вчу дітей елементам драматизації, адже така діяльність приносить малюкам багато радості і, як наслідок, призводить до значного покращення їх мовлення. Варто відмітити те, що в списку програмових творів для дітей раннього віку багато пісеньок, віршів, потішок, закличок. І це зрозуміло, адже всі вони відповідають потребі дітей цього віку в грі. У ранньому віці спеціальних занять із вивчення віршів напам’ять з дітьми не проводиться. Я привчаю дітей до віршованої мови, супроводячи відповідними віршами ігри дітей, режимні моменти («Водичка, водичка, умий моє личко», - кажу я, коли ми йдемо умиватися). Приказки, потішки, забавлянки добре сприймаються дітьми раннього віку, тому я використовую їх, щоб забезпечити «супровід живим словом» весь процес життєдіяльності дітей раннього віку. Внаслідок такої роботи на кінець року діти будуть знати і охоче читатимуть багато віршів, забавлянок, потішок. Поряд з традиційними методами ознайомлення дітей з художніми творами я використовую інноваційні підходи та оптимальні шляхи у розвитку активного мовлення дітей раннього віку: мнемотехніку, проектну технологію, метод пісочної терапії, LEGO-технологію, медіазасоби тощо. Використання нових методів та прийомів ознайомлення з художним твором зумовило виникнення інноваційних вправ і завдань, що можна проводити за змістом віршів, оповідань, казок. Метод наочного моделювання використовую при розучуванні віршів («Кульбаба» Н.Забіли, «Їжаки» Т.Коломієць тощо), з метою покращення розуміння дітьми змісту художнього твору та його запам’ятовування. Метод проєктів надає можливість дітям експериментувати та синтезувати свої знання у спільній роботі. Під час роботи над розробленим мною проектом «Курочка Ряба» діти експериментальним шляхом встановили, якої форми яєчко, наскільки міцна в нього шкарлупка, що може статися, якщо бути необачним і використали свої знання та отриманий досвід під час образотворчої діяльності. Слід зазначити, що в групі раннього віку можливо проводити лише тільки короткотривалі проєкти. Із кожним роком використання медіаосвіти, як одної з інноваційних складових освітнього процесу, стає все актуальнішим. В роботі з дітьми своєї групи я використовую магнітофон, телевізор та проектор як засоби підвищення емоційного враження та зацікавленості дітей на занятті, розвитку сенсорних аналізаторів. Ефектними виходять сюрпризні моменти заняття: відеолист або відеозвернення від казкового героя тощо. Діти раннього віку люблять переглядати мультфільми. Сюжети мультфільмів я підбираю та використовую для дітей цього віку за змістом невеличких казок та оповідань, які стимулюють активне мовлення дітей та являються частиною ігрової діяльності під час заняття. Одним із засобів медіаосвіти у роботі з дошкільниками є мультимедійні презентації, що допомагає дитині, яка тільки починає опановувати мовлення, засвоювати нові слова й водночас з цим сприяє розширенню її досвіду, формуванню перших понять та уявлень про світ речей. При розробці презентації я обов’язково враховую вікові особливості малят. Наприклад, готуючи презентацію для занять з сенсорного розвитку «Як Маша до ведмедів в гості ходила», я обрала цікаві картинки з добре відомої казки «Три ведмедя», підібрала прості питання (Хто великий? Хто маленький? На який стільчик сів тато-ведмідь? Чому? тощо) Одним з ефективних методів у художній літературі є метод пісочної терапії, який я використовую у роботі над художнім твором з малятами. Завдяки цьому методу дитина будує казкові елементи у мініатюрі з піску і невеличких фігурок, називає персонажів казок, віршиків, коментує свої дії. Завдяки LEGO-технологіям мої малюки мають можливість викладати елементи художніх творів, що прослухали (І покотився Колобок далі.. А по якій доріжці він покотився? Давайте викладемо її з цеглинок). Також за допомогою цеглинок діти викладають героїв казок і відтворюють їх дії («Ріпка» та інші). Застосування тих чи інших методів залежить від віку дітей, жанру літературного твору та особливостей мовленнєвого розвитку.
Маленька дитина, яка ще не вміє читати, без допомоги дорослого не може опанувати світ художньої літератури, насолодитися красою слова, зрозуміти моральний бік літературних творів. Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини. Оповідання та вірші про дітей вчать малят взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків. Одним зі значень читання художньої літератури, можна вважати емоційні враження, які запам’ятовуються та складають досвід дитини. Художня література та художні засоби є потужними засобами розвитку фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного та контекстного мовлення. Усвідомлюючи зміст, дитина знайомиться із загальнолюдськими чеснотами – добротою, працьовитістю, правдивістю, чесністю, чемністю тощо, вчиться емоційно реагувати на різноманітні життєві ситуації та вчинки персонажів. Дитина хоче бути схожою на улюблених художніх літературних персонажів, протидіяти злу, приходити на допомогу, приносити користь, захищати та оберігати слабких – так формується її характер. Художня література сприяє пізнавальному та художньо-естетичному розвитку дитини. Під впливом художнього слова дитина засвоює норми культури поведінки, відбувається національне виховання, урізноманітнюється ігрова діяльність. Книга впливає на розвиток почуття гумору, вчить працьовитості й бережливого ставлення до книги і довкілля. Художня література й дитяча книжка сприяють зближенню батьків і дітей, виступають засобом родинного виховання й формування культури сімейного дозвілля. Отже, завдяки художній літературі та дитячій книзі відбувається розвиток усіх психічних процесів дитини – пам’яті, мислення, уваги, уяви, фантазії та спостережливості; формується мовлення, розширюється кругозір, відбувається пізнавальний розвиток; здійснюється залучення до загальнолюдських і духовних цінностей, відбувається соціалізація дитини.
«СЛУХНЯНІ ПАЛЬЧИКИ»
Про розвиток дрібної моторики говорилося багато. Але чомусь усі акцентують увагу на тому, що дитині це знадобиться тільки для того, щоб потім красиво писати. Але ж писати - це ще так не скоро! До того, як дитина піде до школи, мине шість років! Тоді чому люди вигадали знамениту пальчикову гру «Сорока - білобока», що використовується для зовсім маленьких дітей? Тому що дрібна моторика — важлива складова розвитку мовлення. А говорити дитина починає значно раніше. І вдосконалення мовлення саме в шість років уже завершується. Тому впевнено можна стверджувати, що первинне значення пальчикових ігор — саме розвиток мовлення. Зарядка для пальчиків щодо важливості анітрохи не поступається гімнастиці, артикуляції. Взаємозв'язок пальчиків і письма очевидний: потрібно навчитися тримати ручку, плавно виводити великі та маленькі завитки. До чого ж тут мовлення? Давайте розберемося. Відомо, що за все, що ми вміємо робити, відповідає головний мозок. У ньому є багато частин, багато зон, кожна з яких відіграє свою певну роль. У нашому організмі все взаємопов'язано. Якщо людина займається плаванням, вона розвиває м'язи плечового поясу, діафрагмальне дихання, збільшує об'єм легенів, зміцнює серцевий м'яз, удосконалює теплообмін. Таким чином один вид діяльності одночасно впливає на опорно - руховий апарат, серцево-судинну і дихальну системи. Цей приклад яскравий, зрозумілий, оскільки він стосується м'язів. Головний мозок — ділянка, що недостатньо вивчена, але вчені довели, що його мовленнєвий центр впритул примикає до ділянки мозку, що відповідає за дрібну моторику. Тому, стимулюючи один центр, розвиваємо інший. У правильності цього висловлювання можна переконатися, перевіривши моторику у дітей, які погано говорять, і навпаки, вивчивши мовлення тих, у кого недостатньо розвинена дрібна моторика (загальна моторика при цьому може бути не порушена). Отже, коли і з чого починати? Відповідь дуже коротка і дуже проста: якомога раніше і з найпримітивнішого. Можливо, ані мами, ані бабусі ніколи не замислювалися над тим, що вони на підсвідомому рівні з перших днів життя малюка починають розвивати рухи його ручок. Пригадайте, коли він був зовсім крихітним, у нього був добре розвинений хапальний рефлекс. Ручки завжди затиснуті в кулачки. Хіба ви не намагалися їх розтиснути? Адже це вже перша, найдоступніша для його віку вправа! Перше підстригання нігтиків — цей процес також проводиться досить-таки рано, тому що багато дітей народжуються не тільки з довгими, але і навіть уже поламаними нігтиками, що розшарувалися. Для того щоб здійснити цю складну процедуру, мама тривалий час тримає у руках кожен пальчик, тим самим масажуючи його подушечку. На другому місяці життя дитина починає концентрувати свою увагу на якомусь предметі. Чіпкість її пальчиків ще не зникла, отже, можна спробувати дати до рук який-небудь предмет. Пам'ятайте, у такому віці важливо, щоб це було доступно (зручний розмір, форма, гігієнічність). У три місяці з'являється інтерес до маминого обличчя. Обмацуючи ніс, щоки, губи, дитина торкається різних за твердістю предметів. Перехід від твердого до м'якого і, навпаки, намагання вщипнути — усе це теж розвиток моторики пальчиків. Ось цей пальчик — наш дідусь, А цей пальчик — баба. Ось цей пальчик — наш татусь, А цей пальчик — мама. А цей пальчик — хлопчик наш, А зовуть його Тарас. А ось і перша гімнастика! Говоримо і торкаємося пальчиків малюка. Посміхайтеся у цей момент, говоріть ласкавим голосом, тоді дитина відчує інтерес до цієї гри і незабаром винагородить вас першим у своєму житті словом: «Агу!» Потім малюк «знаходить» свою другу ручку і починає її обмацувати. Якщо мама у цей момент поруч, що перше спадає їй на думку? Ладусі-ладусі, де були? У бабусі... Що робимо? Плескаємо в долоні. Навіщо? Для того щоб показати малюкові, що у нього є дві ручки, що вони однакові, що вони можуть одна одної торкатися, у момент плескання відбувається напруження всіх м'язів долонь. А ще вчимося тримати долоньки розтуленими, допомагаючи хапальному рефлексу з'являтися тільки тоді, коли це потрібно. Сорока-білобока кашку готувала, діток годувала... Під час промовляння цієї потішки мама ознайомлює дитину з тим, що на ручці є пальчики, що кожний із них уміє згинатися і розгинатися. Малюкові сподобалися такі ігри? Пробуємо ускладнити їх. Візьміть яскраву рукавичку або шкарпеточку, надіньте на руку дитини. Шкарпеточка повинна легко зніматися. Проробляючи це, запитайте: Ручко-ручко, де була? Підніміть ручку за ліктик, щоб дитина змогла побачити шкарпеточку.
Заховатися змогла? Поводіть ручкою перед особою, щоб малюк сконцентрував свою увагу на цьому яскравому предметі.
А ти ручку знайди — Спочатку візьміть другу руку дитини і продемонструйте, як можна зняти шкарпеточку.
ЇЇ гуляти відведи. Починаючи з чотирьох місяців, можна запропонувати дитині для обмацування кубики і м'ячики. М'ячик може бути пластмасовим, дерев'яним, гумовим, гладким і шорстким. Кубик — дерев'яний або пластмасовий. Головне правило: предмет має бути настільки великим, щоб не вмістився в роті малюка, і настільки маленьким, щоб крихітні пальчики змогли його утримати. Це нам, дорослим, здається, що м'ячики і кульки тримати легко і жодного розвитку дитина не отримує, адже не у кожного малюка відразу це вийде. Для того щоб предмет не випав із ручки, пальчикам доводиться набути особливого положення, потрібно розрахувати відстань між ними, ураховувати вагу предмета. Усього відразу не врахуєш, тому дитина повторює процес кілька разів, а в цей час нервові закінчення не сплять, вони стимулюються, отримуючи нові відчуття. Як часто батьки скаржаться, що їхні діти рвуть книги, журнали. А ви замислювалися над тим, яка злагоджена робота пальчиків повинна це виконати? Деякі діти і в чотири роки не вміють рвати папір. Не залишайте в доступній для дитини зоні важливі для вас книги, газети. Залиште в полі її зору декілька аркушів чистого паперу і підгляньте, з яким задоволенням вона з ним розправлятиметься: м'ятиме, рватиме, розкидатиме — максимум задоволення і, повірте, користі. А якщо малюк ще допоможе потім усе це зібрати (а це дуже складно для зовсім неслухняних пальчиків), то нічого страшного в цьому немає. Головне, щоб не намагався куштувати — для цього мама повинна перебувати поруч. Нашийте на шматок тканини «блискавки», кнопки, ґудзики з петлями — нехай дитина намагається впоратися із застібками. А як малюки люблять натискати на всілякі кнопочки! Найпростіший варіант — придбати дитяче піаніно. Це вже буде не проста, а перша розвивальна іграшка. Про музичний слух тут не йдеться. Натискаючи клавіші, дитина вчиться правильно посилати нервові імпульси до певного пальчика. Дорослішим дітям можна порекомендувати записатися до музичної школи. Результатом навчання в ній із точки зору моторики буде злагоджена робота всіх пальчиків, їхня сила і чіпкість. Після року можна використовувати спеціальні ігри, матеріал для яких продається в готовому вигляді. Це різноманітні вкладки в контур. Під час проштовхування в отвір фігури розвивається не тільки сила м'язів, але і точність руху. Адже в цій грі недостатньо правильно логічно мислити, потрібно зуміти потрапити під правильним кутом у необхідний «будиночок». Багатьом мамам доводиться багато часу проводити на кухні. Тут можна знайти багато цікавого і корисного для дитини. Чим же її зайняти? Наприклад, попросіть дитину відкрити різні баночки з кришками, а також коробочки різних розмірів. Або скажіть: «Ой біда, розсипалася крупа!» — і запропонуйте зібрати її. Або нехай дитина складе в тарілочку розкидану по столу квасолю. Можна змішати в одній посудині різні за зовнішнім виглядом макаронні вироби і попросити малюка правильно їх розділити. Я на заняттях пропоную дітям скупати пальчики в сухому басейні. Що це таке? Миска, а в ній — квасоля і горох. Ховаю туди маленьку іграшку. Завдання дитини — її відшукати. Упоралася легко? Завдання ускладнюю: потрібно не тільки відшукати, але й, обмацавши, здогадатися, що там лежить. Такий басейн можна зробити й удома. А який чудовий предмет тісто! І не обов'язково якесь спеціальне, приготоване за особливим рецептом. Якщо ви вдома вирішили щось із нього приготувати, дозвольте дитині вам у цьому допомогти. Навчіть її рвати, м'яти, розкочувати, видавлювати фігурки. Найпростіше — зліпіть їжачка: дайте дитині шматочок тіста і зубочистки. Покажіть, як їх устромлювати в нього — і дитина із задоволенням намагатиметься впоратися з цим завданням. Якщо на папері зробити пластилінову основу, то можна створити чудові картини з тих самих круп. Дитина вдавлює зернятка в основу - і вони прилипають. Це аплікація без клею. Для більш старших дітей дайте декілька видів круп — і нехай фантазують. Малюкам достатньо одного виду. Наприклад, намалюйте коленим горохом кружечок, а дитина нехай добудує промінчики — вийде сонечко. Або намалюйте контур місяця, а малюкові дайте завдання — розфарбувати його. Яким складним завданням для дитини є шнурування черевиків! Чому? Потрібні дуже тонкі рухи пальчиками. Мамі постійно бракує часу і терпіння дочекатися, поки він зробить це самостійно, тому вона часто за нього виконує цю операцію. А коли ж тоді вчитися? Дозвольте дитині це робити не для того, щоб піти на прогулянку, а просто так. Можна придбати гру «шнурування». Головне — для себе вирішити, що це дитині потрібно освоїти, а який спосіб ви для цього оберете — не так важливо. Найскладніших рухів за точністю і тонкістю вимагає від дитини аркуш паперу. Починаємо з того, що даємо дитині тільки фарби. Нехай залишить відбитки пальчиків на папері. Потім пропонуємо і пензлик. Завдання обирайте відповідно до віку: від простого — черкати пензликом по аркушу паперу — до розфарбовування картинок. Фарби і пензлик — найлегший інструмент для пальчиків у малюванні, тому що залишити відбиток фарбою можна, не докладаючи особливих зусиль. Важче малювати фломастером, а ще важче — олівцем. Це зовсім не означає, що у два роки дитина повинна малювати тільки фарбами, а в п'ять - тільки олівцями. Доступним має бути все. Просто, якщо у трирічного бракує терпіння розфарбувати картинку олівцями, пам'ятайте, що це нормально, і запропонуйте натомість щось інше. Якщо ж шестирічна дитина не тримала в руках олівця — потрібно наполягати на цьому. Але тільки не замість усього іншого! Така категоричність знеохотить малювати взагалі. Потрібно пояснити привілеї олівця: не слід чекати, поки підсохне (на відміну від фарб), кольори можна змішувати (на відміну від фломастерів). Ножиці — предмет небезпечний, але разом із тим необхідний для розвитку дрібної моторики. Спочатку просто ріжемо папір на шматочки, потім — по заданій прямій лінії, а вже після цього — вирізаємо фігурки. Це дуже складно для малюків, але так цікаво! Не потрібно, щоб дитина боялася ножиців як вогню. Поясніть, що пальчик ними не відріжеш, але можна уколотися. Заборонений плід завжди солодкий. Якщо весь час говорити: «Не чіпай, не можна!» — це тільки розохотить дитину. Вона знайде спосіб дістатися до ножиців, зробить це так, щоб ви не бачили, поріже те, що не можна. Краще знайдіть час і допоможіть їй впоратися з цим завданням. Зі всього вищесказаного можна зробити один висновок: розвиток дрібної моторики пальців — заняття неважке, дуже цікаве, доступне. Дитина сама прагне досягти успіху. Завдання дорослих — їй не заважати, а створити максимально комфортні умови для занять. І тоді ваш малюк порадує вас не тільки красивим написанням літер, але й чистотою свого мовлення.
«РОЗВИТОК ФОНЕМАТИЧНОГО СЛУХУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ»
Консультація для вихователів
Слух – найважливіший фактор мовленнєвого розвитку. Дитина чує мовлення оточуючих людей та вчиться говорити сама. Не чує – не буде розмовляти, чує не вірно – говоритиме так само. До фонематичних процесів ми відносимо:
Фонематичний слух – це здатність людини розпізнавати мовленнєві звуки. Фонематичний слух включає наступні мовленнєві операції:
Фонематичне сприймання включає:
Фонематичний аналіз і синтез – розумові операції, завдяки яким зі слова виокремлюються певні звуки або, навпаки, певні мовні звуки поєднуються в слова. Формування фонематичного слуху відбувається у дитини при сприйманні усного мовлення оточуючих та одночасно при власному промовлянні слів відповідно до сприйнятих зразків, за допомогою яких виділяються та узагальнюються диференціальні ознаки фонем. Фонематичний слух здійснює не лише прийом та оцінку чийогось мовлення, але й контроль за власним мовленням. Мовленнєвий слух є важливим стимулом формування нормованої вимови. Аспекти, на які впливає фонематичний слух:
Помилки, що виникають через несформованість фонематичного слуху: 1.Заміна звуків: Дзвінкі – глухі (жаба – шаба); Свистячі – шиплячі (зошит – зосит); Тверді – м’які (лампа – лямпа); Сонорні (барабан – балабан); Африкати (цукерка – чукерка). 2.Перестановка та додавання окремих звуків (шоколадка – кошоладка, ложка – нолжка) 3.Пропуск голосних і приголосних звуків, пропуск звуків при збігові кількох приголосних (день – днь, стілець – тілець, слон – сон). 4.Пропуск складів, ненаголошених частин слова, зайві склади (підмітає – мітає, машина – мапашина). 5.Заміна звуків (собака – тобака). 6.Недописування слів (мишка – мишк) 7.Познач.ення м’якості за допомогою Ь (пальма – палма). 8.Помилки при читанні: - пропуск букв, складів; - заміна та перестановка букв, складів; - недочитування закінчень; - спотворення слів; - додавання зайвих букв, складів і навіть слів; - «вгадування» слів. Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що недостатній розвиток фонематичного слуху та сприймання призводить до того, що у дітей самостійно не формується готовність до звукового аналізу та синтезу слів, і вони без допомоги логопеда не можуть оволодіти грамотою. При цьому слід враховувати, що окремі прогалини у розвитку фонетики, лексики та граматичної будови можуть на перший погляд здатися несуттєвими, проте їх сукупність ставить дитину у дуже непросте становище при навчанні у школі. Навчальний матеріал сприймається слабко, міра його засвоєння, не дивлячись на зовнішню сформованість мовлення, дуже низька. Привила граматики засвоюються погано. Таким дітям терміново потрібна допомога логопеда. Розвинутий фонематичний слух – один із показників готовності дитини до навчання у школі, запорука успішного оволодіння грамотою та читанням. Письмове мовлення формується на основі усного, і діти, у котрих наявний недорозвиток фонематичного слуху, є потенційними дисграфіками та дислексиками (порушення письма та читання). Адже сучасно методика навчання читанню базується на звуковому аналізі слова. Яким же чином розвивати у дитини цей самий фонематичний слух? Систему логопедичної роботи з розвитку фонематичного сприймання можна умовно поділити на шість етапів: 1 етап – впізнавання не мовленнєвих звуків; 2 етап – розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових звуків, звукосполучень та слів; 3 етап – розрізнення слів, близьких за звуковим складом; 4 етап – диференціація складів; 5 етап – диференціація фонем; 6 етап – розвиток навичок звукового аналізу. Найкраще це робити за допомогою мовних ігор та вправ.
«Цікавий» Суть даної гри полягає в тому, що відповідаючи на будь-яке питання можна називати тільки ті слова, які починаються з заданого звуку, наприклад [б]: - Де був? - На балконі. - Кого бачив? - Бульдога. - Куди збираєшся? - В булочну. - Що будеш купувати? - Бублики і т.
«Дізнайся звук» Ця вправа вчить визначати наявність або відсутність заданого звуку в слові на слух. Дитині пропонується виконувати певну дію (піднімати руку, плескати в долоні, тупотіти ногою), коли вона почує слова із заданим звуком. Якщо у дитини є проблеми з розрізненням конкретного звуку, варто робити вправу на цей звук. Чи є у заданих словах звук С: садок, масло, коза, Маша, свисток, пісок, залазо, кіоск, шуба, абрикос, жаба, цибуля, сорочка…
«Що спільного?» Дорослий промовляє три-чотири слова, в кожному з яких є певний звук, і запитує у дитини, який звук спільний для всіх цих слів. Бажано, щоб заданий звук знаходився в словах на різних позиціях - на початку, в середині і в кінці. Наприклад: шапка, кішка, фарш; солома, каса, овес; ранок, праска, тигр; ластівка, клоун, стіл… «Раз, два, три - швидко підбери!» У цій вправі дитині потрібно придумати слово, яке відповідатиме певним критеріям, наприклад: назвати слово, яке починається з того ж звуку, що і слово «жаба»; придумати слово, яке починається з останнього звуку слова «тигр»; згадати назву тварини, в якій є останній звук слова «вокзал» (лисиця, лань, лось, лев, леопард...); підібрати слово, в якому перший звук – [з], а останній – [к]. Можна попросити дитину вибрати картинку, на якій зображений предмет із заданим звуком, або просто знайти такий предмет у кімнаті.
«Семафор» У даній грі дорослий читає уривок з казки, навмисно промовляючи деякі слова неправильно. Діти піднімають червоний «семафор» тоді, коли чують неправильно вимовлені слова. Ішов дід лісом та й загубив рукавичку. От біжить миска, побачила рукавичку та й каже: «Тут я буду шити!» Коли це шапка стрибає та й питає: «А хто тут живе?» Миска: Я, миска. А ти хто? Шапка: Я – шапка. Пусти й мене шити. Миска: Іди.
«Жива абетка» Для даної гри необхідні картки з пар букв: З – Ж, Ч – Ц, Л – Р, С – Ц, Ч – С, С – З, Ш – Ж, які розкладаються перед дітьми на столі зображенням доверху. Використовуються дві карточки з опозиційними звуками. За командою діти мають вибрати предмети, назви яких включають цю букву, і розкласти їх на купки. Виграє той, хто підбере більше карточок. Гра продовжується до тих пір, доки усі картки не будуть розкладені.
«Чарівник» Пропонується слово «Іскра», над яким чаклує чарівник. Спочатку він витяг зі слова звук С. що в нього вийшло? (Ікра). Потім витягнув звук К – що стало? (Іра). Далі замінив І на Г – що вийшло? (Гра).
«Знайди помилку» РІК пішов гуляти в сад. Не дійшов, бо повз назад.
Лисичка знає назубок Смачненьку казку КОЛОСОК.
Кинула шишку на мене зозуля. В мене на лобі з’явилася КУЛЯ.
Наш Данило лісоруб. Він спиляв старезний ЧУБ.
КРИМОМ натерлися ми на Дніпрі, І не страшать нас тепер комарі.
Просо висіяв Микита, Та чомусь вродило СИТО.
КАЖАН клекоче на вогні, В нім каша вариться мені.
Котику Мурчику не повезло, БУЛКА від нього стрибнула в дупло.
Вночі цвітуть у небі квіти.
Витяг я КОРЖА з води. КОРЖ колючий – відійди.
Пригріло сонечко, як слід – І на ставку розтанув ДІД.
З неба падав білий сніг Він засипав наш ПИРІГ.
Ми лягли на гарячий ЛІСОК, І п’єм холодненький квасок.
Я нагострив КОЗУ нову І заходивсь косить траву.
РІЧКУ Гриць у нас не просить, Він її в портфелі носить.
«Пострибай, поприсідай» Дорослий розповідає віш, у якому присутні опозиційні звуки. Діти ходять по колу, слухаючи уважно текст дорослого. Коли чують звук С, вони присідають, коли З – підстрибують. Заєць спати захотів. Сам постелю постелив, Сам собі приніс подушку, Підмостив собі під вушко, Та у зайця довге вушко – Все звисає із подушки.
Неймовірно цікавими для малюків є настільні ігри для розвитку фонематичного слуху та автоматизації уже поставлених звуків, а саме: «Нагодуй мишенят сиром», «Жабенята у ставочку», «Кошенята граються клубочками», «Машини в гаражі» тощо. У даних іграх завданням для дітей є назвати малюнки, що є, наприклад, на «жабенятах» і відібрати та «пустити у ставочок» лише ті з них, які мають заданий звук. Дітлахи, як правило, дуже люблять розмальовувати. Їхній увазі пропонуються розмальовки на розвиток фонематичного слуху: «Міла збирає квіти» (розмалюй квіти на яких є малюнки зі звуком [р] рожевим кольором, а зі звуком [л] – фіолетовим), «Совуня пригощає друзів чаєм» (вона поставить на стіл лише ті чашки, на яких є малюнки з першим звуком її імені, розмалюйте їх), «Сонечко» (розмалюй промінчики, що мають малюнки зі звуком [ш] оранжевим, а зі звуком [с] – жовтим) «Дощик» (розмалюй краплинки зі звуком [л] у блакитний колір, а зі звуком [л’] у синій) та ін.
«Як розказати дитині про війну» Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Діти втрачають звичну повсякденність та впорядкованість життя. Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків. Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну. 1. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину. Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні, але дорослі також мають відповідальність убезпечити їх від небезпечного контенту. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Це нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну. 2. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни. Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Діти можуть отримувати інформацію з різних джерел, тому важливо уточнювати у вашої дитини, звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива - виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність та критичне мислення, розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини - вона мислить, важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значимим дорослим, коли захоче. 3. Обмежте потік новин. Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом. 4. Зосередьте увагу на допомозі. Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш - підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка - понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та приносить стишення і психологічний комфорт.
Правове виховання в сім’ї та в ЗДО Права дітей дошкільного віку у сім'ї часто порушуються. Зменшується кількість закладів системи соціальної сфери, внаслідок чого діти все частіше залишаються без нагляду. Як результат – у більшості батьків різні прояви поведінки дітей викликають безпорадність, а подекуди і відчай. Не знаючи, як поводитися в скрутних випадках, батьки часто вдаються до тілесних покарань, погрожують дітям, залякують їх і виявляють надмірну суворість. Подібна ситуація є дуже небезпечною як для здоров'я дитини, так і для розвитку її особистості. Права і гідність дитини захищає міжнародне та українське законодавство. Дитячим фондом ООН-ЮНІСЕФ, що здійснює міжнародній захист прав дитини, розроблені такі основні документи: · Декларація про вправа дитини (1959 р.) · Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) · Всесвітня декларація про забезпечення вживання, захисту і розвитку дітей (1990р.) Крім того, Україна прийняла законодавчі акти: · Закон про освіту; · Закон «Про попередження насильства в сім'ї»; · Закон «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»; · Закон про охорону дитинства. Крім того, в державі прийнята національна програма «Діти України» (1996 р.). Охороняє інтереси дитинства Сімейний кодекс України, який обумовлює, що «...здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків повинні ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не право згідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом» (стаття 155). Щоб вихователі могли впливати на ситуацію щодо прав дитини, вони, перш за все, повинні бути підготовленими до цієї діяльності. Розпочинати її потрібно з виявлення неблагополучних дітей. Прикладом ефективного спостереження у цьому напрямку може стати сюжетно-рольова гра «Сім'я», тому що саме в ігровій взаємодії дошкільники відтворюють типові для їх сімей стосунки і взаємини. Змістовну інформацію про психологічний клімат сім'ї можна також отримати з малюнків дітей на теми: «Моя сім'я», «Моя найдорожча людина». Аналізуючи дитячі роботи, важливо звернути увагу на гаму кольорів цих малюнків, склад сім'ї, розміщення її членів, час виконання малюнка і спонтанні реакції (коментарі). Поширеними засобами вивчення сімейного мікросередовища є тестування батьків та відвідування неблагополучних сімей. Остання з названих форм роботи викликає певні труднощі, її використання в роботі ДНЗ зазвичай уникають. Однак саме вона є найбільш ефективною в роботі з батьками. Педагогові необхідно звернути увагу на форму звертання до дитини, вживання зменшувальна-пестливих або грубих слів, реакцію батьків на різноманітні, прохання, розповіді дітей, їхні витівки, капризи, а також на емоційне забарвлення (тон, гучність, міміку), тілесні контакти (ласкаві дотики, прогладжування або грубі жести). Ефективним засобом педагогічного і правового спілкування є наочна агітація; семінари, які проводять завідувачі або старші вихователі. На семінарах розбирають проблемні ситуації з використанням анонімних анкет, відтворюють ситуації за допомогою інсценування, обговорюють літературні знахідки, запрошують психолога т інших спеціалістів. Як наочну агітацію можна використати пересувну теку «Мистецтво бути батьками», що містить такі положення: 1. Ваша дитина ні в чому не завинила перед вами – ані в тому, що створила вам додаткові труднощі, ані в тому ,що не надала вам бажаного щастя, ані в тому, що не виправдала ваших сподівань. І ви не маєте жодного права вимагати того, щоб вона розв'язала ці проблеми. 2. Ваша дитина – не ваша власність, а самостійна людина. Вирішувати до кінця її долю, а тим більше ламати її на свій розсуд ви не маєте жодного права. Ви можете лише допомогти дитині обрати життєвий шлях, вивчивши її здібності та інтереси і створивши умови для їх реалізації. 3. Ваша дитина не завжди буде милою і слухняною. Її упертість і капризи так само неминучі, як сам факт її присутності. 4. У багатьох капризах і витівках малечі винні ви самі, тому що вчасно не розуміли її, не бажаючи сприймати дитину такою, як вона є. 5. Ви повинні завжди вірити в краще і бачити все найкраще, що є у вашому малюкові. Будьте певні в тому, що рано чи пізно це найкраще обов'язково виявиться. Настанови батькам щодо використання покарань доцільно розмістити у пересувній теці «Караючи, подумай: задля чого?» 1. Покарання не повинно зашкодити здоров'ю – ні фізичному, ні психічному. 2. Якщо є сумніви щодо того, карати чи не карати, - не карайте. Жодних покарань із метою «профілактики»! 3. За один раз – одне покарання. Не позбавляйте дитину заслуженої похвали або нагороди. 4. Не використовуйте покарань за провини, термін давності яких вже минув. Краще не карати, ніж карати пізніше. 5. Покарали – пробачте. 6. Дитина не повинна боятися покарань.
Ігрова діяльність – значення для життя та розвитку дитини дошкільного віку. Підготувала вихователь Базуліна О.І. Завдяки іграм можна виховати у дитини всі ті властивості, які ми шукаємо у людей і які нам хотілося б прищепити дітям за допомогою оповідань, бесід та навчання. Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної волі. Залежно від ходу гри дитина мусить оцінювати загальну обстановку і швидко та самостійно вирішувати, що й коли їй треба робити. Гра - це «чарівна скринька», за допомогою якої можна навчити дитину читати, писати і, головне, - мислити, спостерігати, доводити розуміти, творити. Діти всіх народів світу мають суспільну характерну рису - вроджений потяг до гри. А уявити дитинство без неї взагалі неможливо. Наукові дослідження в галузі педагогіки виявили, що найсильніше бажання у дитини - це бажання рухатися. Дитина рухається під час гри. В гру вона вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя. Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини. Гра - це не просто розвага, а особливий метод введення дітей у творчу діяльність, метод стимулювання їх до діяльності. Ігри привчають дітей долати труднощі психічні і фізичні навантаження, виховують чесність, колективізм, дисциплінованість. Гра, розвиваючи психічні, фізичні сили дитини, сприяючи освоєнню навколишнього світу і людських відносин, пробуджує, залучає її творчий потенціал. Залежно від того, в які ігри грає дошкільник, можна говорити про його здібності, задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку на найближчий час. Задовго до того, як гра стала предметом наукових досліджень, вона широко використовувалася як один з важливих засобів виховання дітей. Час, коли виховання виділялося в особливу суспільну функцію, сягає глибини століть, і з тієї ж глибини століть виходить гра як засіб виховання. Для дитини гра - засіб самореалізації та самовираження. Гра дозволяє дитині вийти за рамки обмеженого світу «дитячої» і побудувати свій власний світ. Але у дитини є інші заняття, які вона грою не називає, хоча в них вона також вільна в реалізації своїх бажань. Це малювання, ліплення, конструювання. Однак, на відміну від гри, в них є відчутний, матеріальний результат - малюнок, будівля тощо. Гра являє собою особливу діяльність, яка розквітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом всього життя. Не дивно, що проблема гри приваблювала і приваблює до себе увагу дослідників, не тільки педагогів і психологів, але й філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців і біологів. Природно, що представників наукових галузей у грі цікавлять свої аспекти, але всі вони притримуються однієї думки, що гра - невід'ємна частина людської культури. До праці людину примушували життєві потреби, пов'язані з необхідністю здобувати їжу, оберігати своє майно, турбуватися про житло і т. д. Праця, полювання, війна із сусідніми племенами - все це супроводжувалося почуттями радості, задоволення смутку. Бажання знову пережити відчуття, які вони отримували в тій чи іншій діяльності спонукало первісну людину до обрядових ігор, танців, пісень. Таким чином, в історії суспільства праця старша за мистецтво та ігри. Але в житті окремої людини гра, на думку Г. В. Плеханова, передувала праці. В цьому полягає соціальне призначення гри: вона слугує засобами передачі «культурних досягнень з роду в рід» готує дітей до праці Г. В. Плеханов звертав увагу на те, що гра соціальна і за своїм змістом, оскільки діти відображають те, що бачать навкруги, в тому числі і працю дорослих. Так як в людському суспільстві склався поділ праці на чоловічі і жіночі види та обов'язки, то хлопчики й дівчатка в іграх беруть приклад з тих представників статі, до яких належать самі. Ускладнення знарядь праці, перехід до полювання, тваринництва, землеробства, привели до змін положення дитини в суспільстві: малюнок уже не міг брати безпосередньо участь в праці дорослих, оскільки вона вимагала вмінь, знань, навичок, спритності і т. д. Дорослі почали виготовляти іграшки для вправлення дітей в трудових діях. Виникли ігри - вправи, в ході яких дитина оволодівала необхідними навичками та вміннями в користуванні знарядь праці так як іграшки були їх моделями. Нарешті, з виникненням різноманітних ремесел, розвитком техніки, складних знарядь праці іграшки перестали бути моделями. Вони нагадували знаряддя праці зовнішнім виглядом, але не функціями. Іншими словами, іграшки стали образом знарядь. З такими іграшками працювати не можна, але можна це зображати. Виникає рольова гра, в якій проявляється прагнення дитини до активної участі в житті дорослого. Рольова гра виникає не під впливом внутрішніх, вроджених інстинктів, а в результаті цілком визначених соціальних умов життя дитини в суспільстві. Дорослі, в свою чергу, сприяють поширенню дитячої гри за допомогою спеціально створених іграшок, правил, ігрової техніки, які передаються з покоління в покоління, перетворюючи саму гру на частину культури суспільства. Протягом соціально-історичного розвитку людства гра набуває все більшого значення для формування особистості дитини. З її допомогою діти оволодівають досвідом взаємодії з оточуючим світом. Засвоюють моральні норми, способи практичної та розумової діяльності, які вироблені багатовіковою історією людства В грі діти знаходять вираження основних своїх потреб. Перш за все, дитині притаманне прагнення до самостійності, активної участі в житті дорослого. В процесі формування дитини розширюється усвідомлений нею світ, виникає внутрішня потреба брати участь в такій діяльності дорослих, яка в реальному житті дитині не доступна. У грі дитина бере на себе роль прагнучи наслідувати дорослих, образи яких збереглися в її досвіді. Граючись, дитина діє самостійно, вільно виражаючи свої бажання, уявлення, почуття. На відміну від повсякденного життя, де дитину постійно вчать, (не бігай, не впади, мий руки, не вигадуй), в грі дитина може все: літати в космосі, навчати учнів в школі і т.д. Таким чином, як зауважив К. Д. Ушинський, «пробує свої сили», проживаючи те життя, яке на неї чекає в майбутньому. Дитині перших років життя притаманна потреба в пізнанні навколишнього світу. Дитячі ігри дозволяють їй пізнати нове, роздумувати над тим, що уже ввійшло в її досвід, виражати своє ставлення до того, що являється змістом гри. Н. К. Крупська так говорила про гру: «Гра - це серйозна форма навчання. Дитина - істота, яка росте і розвивається. Рух - одна з умов її повноцінного росту і розвитку. Потреба в активних рухах задовольняється у всіх видах ігор, особливо в іграх рухливих і дидактичних Дуже великі можливості гри в задоволенні потреби в спілкуванні, що властива дитині. Граючись, діти вступають в стосунки взаємного контролю і допомоги, вимогливості, підкори. Наявність таких відносин говорить про те що граюча група дітей стає «граючим колективом». В іграх різної складності дитина оволодіває компонентами, які властиві будь-якій діяльності: вчитися ставити мету, планувати, прагнути до результату. Потім вона переносить ці уміння в інші види діяльності, перш за все в трудову. Гра є воротами, які ведуть у навчальну діяльність як в онтогенезі, так і у власній лайці становлення навчальної діяльності на тому або іншому конкретному навчальному змісті. На початковому етапі формування навчальної діяльності ігрова пропедевтика має більше, ніж розгорнутий, характер і значну питому вагу, ніж тоді, коли вона вже якоюсь мірою склалася. У дослідженнях В.Давидова показано, «що початкова форма повноцінної навчальної діяльності може бути тільки колективною і спільною діяльністю самих дітей і вчителів». Гра дає змогу установити змістовні опосередковані взаємини в дитячому колективі. Це означає, що саме через гру дітям цього віку відкривається зміст засвоюваних предметно-змістовних зв'язків і стосунків. Гра не втрачає дидактичного значення і за межами початкової школи, тобто вона є і у сформованій навчальній діяльності. Ігрова діяльність закономірно посідає своє власне і не менш важливе місце у шкільному навчанні.
|
